“Багато читачів цих рядків напевно вже чули про існування Євангельсько-Реформованої Церкви. Ви напевне також знаєте, що є декілька євангельських віровизнань між українцями. Зрозуміла річ не все, що говорять інші про українських євангеликів, а особливо про нашу Реформовану Церкву, цілком правдиве. Тому буде справедливо і розумно, коли ви про нас почуєте від нас самих.
Не раз про нас говорять, що ми покидаємо віру “наших батьків”, або запроваджуємо “нову віру”. Насправді ми ніякої нової віри не видумуємо, а тільки відвертаємося від людських занечищень Христової віри, які не сумісні, ані з наукою Ісуса Христа, ані Його апостолів. Ми тільки вертаємося до чистоти віри, що нам її приніс Ісус Христос. Цієї віри трималися первісні християни. Інакше кажучи, ми стоїмо за реформацію, тобто за очищення, згідно зі Словом Божим, занечищеної Христової віри в нашому народі. Цю віру й Церкву Христову, на підставі науки Євангелії, очистили від людських свавільних вигадок вже більше як 450 років тому, такі мужі Божі, як Іван Вікліф (англієць), Іван Гус (чех), Іван Кальвін (француз), Ульрих Цвінглі (швейцарець), Мартин Лютер (німець) та інші. Усі вони були визначними духівниками Римо-Католицької Церкви та стали загально признаними духовними лідерами своїх народів і протестантського світу.
Наша Церква навчає тільки того, що записане в Євангелії та взагалі в Святому Письмі, тим то вона зветься Церквою Євангельською, а що вона очищена від людських вигадок, то зветься додатково Реформованою, а ми — українськими євангельсько-реформованими християнами, або протестантами. Реформована Церква в Північній Америці відома також під назвою Пресвітеріанська Церква. Євангельські церкви поширені між найкультурнішими та найосвіченішими народами світу, як: швейцарці, голландці, шведи, норвежці, фіни, англійці, німці, мадяри та інші. Більшість релігійних громадян США і Канади належать до цих церков.

Чого навчає Українська Євангельсько-Реформована Церква?
На підставі Слова Божого вона вчить, що 1) Єдиний посередник між Богом та людьми, а також Головою Церкви, без Своїх заступників на землі, — є Ісус Христос. Він відкупив нас Своєю кров’ю й заступається за нас. Слово Боже каже: “Один бо Бог і один посередник між Богом та людьми чоловік Ісус Христос”. (1 Тим. 2:5) “І Він (тобто Ісус) Голова тілу і Церкві. (Кол 1:18). 2) Людина спасається перед Богом тільки благодаттю (ласкою), через віру в Христа та Його викупну Голгофську жертву, яка вічна в своєму діянні та не потребує бути безкровно повторювана. Треба знати, що людина не спасається свіченням свічок, биттям поклонів, відмолювання мертвих незрозумілою мовою молитвами, відпустами, записами “на Боже”, прощами і подібними “добрими ділами”. Добрі діла й освячене життя, то плоди живої віри істинно віруючого. Слово Боже вчить: “Благодаттю бо ви спасенні через віру й це не від вас, це, — Божий дар, не від діл, щоб ніхто не хвалився”. (Ефес 2:8-9) 3) Єдиним джерелом і підставою до своєї науки Євангельсько-Реформована Церква визнає — Слово Боже — Біблію, яка містить в собі книги Старого й Нового Заповітів. Біблія однакова в католицькій, православній та реформованій церквах. Можна тільки додати, що Римо-Католицька та Православна Церкви визнають ще усні передання й постанови соборів, серед яких у католиків, між іншим, є ухвали про непомильність папи. А що в цих згаданих сумнівних джерелах годі відрізнити Боже непомильне від людського помильного, то Євангельсько-Реформована Церква визнає тільки непомильне Слово Боже. Наша Церква поручає всім цю святу Книгу, щоб її пильно читали й пізнавали з нею Божу правду та волю. Сам Ісус говорить: “Прослідіть писання, бо ви думаєте в них життя вічне мати й ті свідкують про Мене”. (Івана 5:39).
Євангельсько-Реформована Церква при всій пошані до народних і церковних традицій, звертає увагу на те, щоб у ній про все вирішував зміст, а не форма; дух, а не церемонії; щоб ознакою християнства була не метрика й зовнішня церковна обрядовщина, а висока християнська свідомість і чесноти, здійснювані в людському щоденному житті.”

(від автора )
Далі варто зазначити, що визнає наша Церква і чим вона відрізняється від інших церков. Як було помічено вище, УЄРЦ визнає як єдине джерело віри — Слово Боже — Біблію. Ми також приймаємо Гейдельберзький Катехізис, в якому коротко викладено вчення нашої Церкви. Ми також серйозно працюємо над прийняттям “Вестмінстерського визнання віри”. Саме в них записані основні пункти християнського вчення. Якщо брати УЄРЦ в порівнянні з іншими церквами, то потрібно відмітити наступне, що ми, на відміну від баптистської Церкви, хрестимо лише один раз, і то в дитячому віці, подібно до Православної Церкви. Ми визнаємо Божественність Ісуса Христа і що лише через Нього ми маємо спасіння. Визнаємо лише два Святих Таїнства — Святе Хрещення, а також Святе Причастя (Господня Вечеря). Реально наша Церква є по своїй суті кафоличною (вселенською), а кожна християнська церква, яка справді дотримується чистої науки Слова Божого, становить частину вселенської Христової Церкви. Це якраз підстава до того, що ми щиро любимо та шануємо всіх вірних християн і готові з ними співпрацювати у дусі християнського братерства та пошани.

( з книги д-р Л. Цегельського “Звідки взялась і що то є євангельська віра “ )
Євангельська віра Українців.
“Чимало наших людей в Україні відчули, що старі церкви, Православна та Греко-Католицька, не задовольняють їхніх душевних потреб. Взявшись до читання Святого Письма, вони знайшли задоволення цих потреб в чистій Христовій науці та в глибших змістом і свобідніших щодо форми зразках християнської релігії в апостольських часах. Тим самим вони з власного переконання, тобто по вірі, стали євангеликами-протестантами. Вслід за тим вони, поступаючи згідно зо своїм християнським переконанням та демократичною засадою релігійної свободи, лишили старі ритуалістичні церкви, а зорганізувалися в українські євангельські церковні громади. Хто в цій справі безсторонній, об’єктивний і справедливий, той признає, що їхній поступок був розумний, мужній і чесний. Бо ж було б нечесно з їхнього боку лишатись у старих церквах та лицемірно виконувати церковні приписи й практики, які вони вважають нехристиянськими або й проти-християнськими. На те, очевидна річ, не позволяло їм їхнє християнське сумління. Таким, отже чином, ті бувші, православні й греко-католики, що з власного переконання стали євангеликами та зорганізувалися, опинилися в рядах євангельського ( протестантського ) християнства, в яких стоять нині найкультурніші та найпоступовіші люди на світі. Таким головно чином прийшло до того, що маємо між українцями кілька євангельських угруповань ( деномінацій ), до яких постійно приєднується більше українців, залишаючи старі церкви.
З цього приводу духовники старих ритуалістичних церков дуже часто підіймають крик проти євангельської віри, вигадуючи на неї різну клевету. Вони говорять, що нібито євангельська віра не християнська, нібито євангелики не вірять у Христа, буцімто євангельські пастори платять нашим людям за перехід на протестантизм і тим подібні нісенітниці. Очевидно ніхто з думаючих та добре поінформованих і чесних українців не скаже, що євангелики не християни, бо євангелики приймають хрещення в ім’я Святої Трійці, стараються жити по християнські, читають Святе Письмо та розуміють його краще ніж не один православний та католицький духовник. А тільки несвідомий повірить, щоб протестанти платили гроші тим, хто покидає стару церкву, а переходить до євангельської. На це треба було б хіба чимало мільйонів доларів, бо стільки людей, українців і не-українців, перейшло вже на євангельську віру, що не доплатився б. Ні, не долари женуть духовно спрагнених людей від закостенілого ритуалізму до чистих і життєдайних джерел християнства, а щире бажання пізнати краще Христову правду й жити ряснішим християнським життям, — те саме, що в минулому було головною причиною релігійної реформації в західній Європі та казало людям покидати старі церкви, а радше перетворювати ( реформувати ) їх на такі, що відповідали б їхнім душевним потребам і християнським переконанням. Пішовши ще дальше в історію, бачимо, що перший Господь наш Ісус Христос, доповнив і зреформував стару Мойсеєву віру, в котрій був вихований. За те Його переслідували й розіп’яли тодішні духовники і лжепатріоти: ієреї, архієреї, книжники та фарисеї. За Ісусом Христом зробили те саме Його учні та апостоли. Апостол Павло, що навіть належав до фарисеїв ( цебто тих церковників, що дуже ревно зберігали обрядовщину до найменших подробиць ), сам учився на рабина і зразу дуже завзято переслідував нову віру, поки духовно не прозрів і не став сам найсильнішим проповідником тієї нової віри, тобто Євангелії Христової. А пізніше бувало, що люди в ім’я Христової Євангелії бунтувалися проти деспотизму церковної зверхності та фальшивих, на Євангелії не основаних, навчань церкви, покидали ту церкву, а організувалися в нову, очищену від усяких нехристиянських додатків, догм і ритуалів.

Початкове християнство було без ієрархічне (безсвященновладне).
Перші християни не мали ні попів, ні єпископів, ні митрополитів, ні папи (у теперішнім значенні), ні риз, ні ікон, ні хоругв, ні відпустів, ні сповіді священикові на вухо, ні миропомазань і т. п. Вони признавали тільки Святе Письмо, самі собі вибирали старших, самі громадою тих старших благословляли і, як треба, то усували, а молились, де було вигідно, і молились просто, із серця, без обрядів. За це в учинках своїх були вони послідовниками Ісуса Христа: жили чесно і праведно, не кривдили один одного чи інших людей, помагали ближнім, не жили брехнею ні клеветою, жили помірковано та чисто, не пиячили, не вдавалися у розпусту, сповняли сумлінно свої обов’язки, працювали важко, а багатші з них — бувало — своє майно роздавали убогим. Такі це були ті перші християнські громади ще сто літ по Христі, як це ми можемо бачити з апостольських послань та з того, що нам переказали про них перші християнські та тодішні поганські письменники.
Як християнство з часом поширилось по тодішній римській державі, то пристало до нього багато поган, що звикли були до своїх поганських обрядів, ікон, кадил, церемоній, свят та жреців-попів. Оці свої звички вони вносили в Христову Церкву та засмітили поволі правдиву і чисту Христову віру поганськими обрядами та повір’ями.
Ось так дві-три сотні літ по Христі і Христовій Церкві завелося попівство, а разом із тим починається почитання святих, мощів та ікон, обряди, ризи, приноси, тощо… Попівство взяло тоді в свої руки всі церковні справи, а зокрема виклад Євангелії і віри. Вони заборонили мирянам пояснювати, а то і читати Святе Письмо, та з часом видумали постанови віри, яких не вільно міняти, а які вони називали догмами (людські постанови, прийняті за Божі правди).
Розуміється такі християни лиш засмічували чисте християнство. Вони попирали духовенство, через це духовенство зросло в силу над народом у Церкві і Церква Христова замінилась в догматичну та обрядову. “

( Матеріал взято з брошурки “Хто ми”,
виданою в Канаді ).
“ З історії Української Євангельсько-Реформованої Церкви.
УЄРЦ, мавши в Україні певні початки в 16-17 столітті, відродилася в 1925 р. в Західній Україні. Цей український церковно-реформаційний рух, не зважаючи на великі перешкоди з боку Католицької та Православної Церков, а також польського уряду, розростався дедалі більше. До 1939 року було понад 35 церковних громад з 15 проповідниками, з п’ятьма тисячами членів і таким самим числом прихильників. Церква стояла під проводом пастора Василя Кузіва, який був її єпископом. Дуже багато для її відродження зробили такі особи, як паст. Павло Крат, колишній греко-католицький священик — паст. Володимир Федів з Коломиї, диякониса Марія і пастор Лев Бучаки й інші. На Рівненщині працювали такі пастори як Т. Довгалюк, В. Боровський, Т. Семенюк, В.Вінявський з Миколаївщині та ін.
Церква ця змагалася за реформу Католицької й Православної Церкви, за їхній поворот до чистоти апостольського християнства. Вона хотіла, щоб Церква між українцями була українською з рідною мовою в церковному житті. Прагнула до очищення Церкви від тих поганських форм і церемоній, яких не можна погодити з духом Євангелії. Хотіла звільнення народу від темноти, забобонів, надужить, і погіршення життя духовенства.
Загарбання Західної України наприкінці 1939 року було сильним ударом для цієї Церкви з виразним євангельським і українським національним обличчям. Вона понесла тяжкі втрати. Частина її проповідників і вірних загинула в Сибірі, інші мусили емігрувати. Та ці останні українські скитальці-євангелики, опинившись в країнах релігійної свободи, лишились вірні своїм завітним євангельським ідеям і на чужині.”

( Матеріал взято з газети “Віра і наука” № 1 від ‘96р.,
стаття пастора Ф. Семенюка “Церква в часі”).
“Часи переслідувань і гонитви були лише шкалою гарту в порівнянні до того, що приніс УЄР Церкві 1939 рік та дальші роки. Для УЄР Церкви прихід більшовицької влади в Західні області, а потім друга Світова війна з гітлерівськими та сталінсько-комуністичними окупантами — це період цілковитої руйнації, це часи, коли комунізм прославив себе своїми безбожними діями, залишив навіки незагоєну рану, тому що було втрачено світлі передові сили Церкви, про які ми будемо з болем в серці згадувати …
УЄР Церква пережила ці лихоліття безбожництва. Вона набула великого духовного капіталу, окріпла в силі віри у вічно люблячого Бога, Який в найтяжчі часи не лишав її Своєї опіки. Нас ламали, але не змогли переламати, нас руйнували, але ми живемо, бо з нами Бог !
Наша УЄР Церква молода в порівнянні зі світовими Євангельсько-Реформованими Церквами, але ми є вільна, самостійна Церква. Не залякують, не в’яжуть нас надуманими людськими канонами, загрожуючи нашій незалежності, як це водиться в нинішньому світі з іншими Церквами …
Наша УЄР Церква була зруйнована, але вона з Божою допомогою та з допомогою Євангельсько-Реформованих Церков нормально проводить недільні та святкові богослужіння, дотримується Божих таїнств, заснованих нашим Господом Ісусом Христом: тайни Святого Хрещення та Господньої Вечері; проводить євангелізації, Біблійні курси, навчає дітей в Недільній школі Божого закону, поглиблює та навчає пізнати Божу любов, яку Він проявив у Своєму Сині Ісусі Христі.
Учні Недільної школи мають можливість відпочивати в християнських таборах братньої Євангельсько-Реформованої Церкви Закарпаття. Навчає студентів на майбутніх пасторів в Київській Євангельсько-Реформованій семінарії та Варшавській теологічній Академії. УЄР Церква має до своєї диспозиції релігійну літературу як минулих часів, так і сучасну…
УЄР Церква стоїть за євангельське відродження людини на основі Слова Божого ( Ів. 3:3 ), щоб ім’я християнина було оправдане життям; щоб людина не була “гнилою колодою” в сім’ї, громаді, державі; щоб свідомо виконувала і віддавала “Богові — Боже”, а “кесареві — кесареве”.
УЄР Церква стоїть та ревно бореться проти сучасного зла, яке руйнує здоров’я людини, сім’ю та народ. Злом цим є: алкоголізм, наркоманія, паління тютюну. Закликаємо всіх християн до безкомпромісної боротьби з цим злом, насадженим безбожним комунізмом.
УЄР Церква возносить в ім’я Господа Ісуса Христа всехвальні молитви вдячності за неоцінимий подарунок волі, а також молитви за мир і спокій у світі і в нашому народі.
УЄР Церква стоїть за братерське співжиття між Християнськими Церквами на основі Слова Божого ( Ів.13:35 ).”
На закінчення, після всього написаного, хотілося б добавити пару слів про сучасний стан УЄРЦ. Дехто з читаючих вже має знайомство з її членами, а також знає про її наявність в тому чи іншому місті. Так, наша Церква функціонує, вона живе своїм церковним життям, прославляючи Господа. Свою діяльність наша Церква в місті Рівному розпочала в 1991 році. Приблизно через рік почала проводити свої богослужіння і Церква в м. Степані (Рівненської області). Далі був Київ, Дніпропетровськ, Херсонська область, Закарпаття. В Києві ми також маємо семінарію для майбутніх пасторів. Починали ми з малого, проводивши невеличкі євангелізації і закликаючи людей до Бога. Перш за все потрібно відзначити роботу нашого пастора Ф. Семенюка, який був пастором ще до війни. Зараз, навіть у свої 90 років, він продовжує трудитися і є пастором Рівненської громади. Велику духовну допомогу нам надавали наші братні Церкви з Голландії, Польщі та Угорщини. Ми охоче співпрацюємо з багатьма іншими Церквами. Маємо тісний зв’язок з Пресвітеріанською Церквою. Ми хочемо з усіма жити в мирі та злагоді і працювати на славу Божу. Адже цьому нас вчить Святе Писання, яке для нас є найвищим авторитетом та Ісус Христос наш Господь. І відповідаючи на своє запитання ми кажемо, ми є християни, які хочуть в своєму житті слідувати за Христом, які хочуть звіщати про Його милість усім людям, які зібрались навколо святої книги Біблії, щоб напитися “ живої води ”.
Нехай же Господь поблагословить нашу працю, щоб ми могли далі працювати і приводити людей до спасіння через Ісуса Христа.

Для більшого ознайомлення з нашою Церквою пропонуємо на ваш огляд наступну літературу:
Д-р Л. Цегельський “Звідки взялась і що то є євангельська віра ?”;
видання УЄ Об’єднання в Північній Америці 1958 рік.
Михайло Грушевський “З історії релігійної думки на Україні” 1962 р.
Володимир Боровський “Під покровом Всевишнього” 1983 р.
Петро Русин “На світанку протестантизму в Україні” 1992 р.
Домбровський “Нарис історії Українського Євангельсько-Реформованого руху ”.