“Хто говорить, що він пробуває у світлі, та ненавидить брата свого, той у темряві досі. А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає. Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила”.
(1Iван.2:9-11)

Що ви думаєте, коли читаєте такі слова? Чи актуальні вони є сьогодні? Чи стосуються вони вас особисто? Чи маєте ви ненависть до когось? Подумайте про власне відношення до людей, про ваше ставлення до них. Чи немає такої людини, яка причинила вам біль, або ж якось образила, або ж чимось не вгодила? Чи є хтось, кого ви не можете терпіти, не можете бути з ним (нею) в одній кімнаті? Чи є хтось, кого ви не можете простити, забути образи, стерти з пам’яті негативні речі?

Дивно, але апостол Іван писав цей лист не до язичників, не до атеїстів та безбожників, а до віруючих людей, народу Божого, послідовників Ісуса. І в своїх посланнях разів 20 він повторює слова про любов, про необхідність любити один одного, про прощення, про єдність з братами і сестрами. Чому ці слова Івана були такі важливі для тих християн? Чому ці слова Івана є такими актуальними і для сьогоднішніх християн? Невже у християн, у дітей Божих можуть бути люди, яких вони терпіти не можуть і яких ненавидять? Невже людина, яка отримала від Бога таке велике прощення, яку має наповнювати любов Божа, невже така людина буде з ненавистю та злобою відноситися до інших? Звідки ж береться така ненависть до ближнього в серці людини, якщо насправді там має бути любов? Тут апостол Іван використав саме слово «ненависть».

Можливо, ви думаєте, що це занадто сильне слово, занадто негативне, але, яке тоді слово можна використати, як антонім до слова «любов»? Зрештою, якщо в людини немає любові до когось, тоді в кінці кінців це приведе до ненависті. Можна прикриватися словами: «апатія, байдужість, недолюблювання, відсторонення», але в глибині серця – це ненависть.

Брати і сестри, скажіть мені будь ласка, чому ми не можемо жити в любові один з одним? Чому, коли ми стали християнами – багатьох з нас переповнювала любов до інших і здавалося, хотілося обійняти цілий світ і всім розповісти про Божу любов? Часто у свідоцтвах людей ви можете чути про те, як любов переповнювала серця людей. Але, чому згодом ця любов втихає? Чому християни не живуть цією любов’ю кожен день свого життя? Чому, якщо хтось не такий як ми, або ж поступає не так як нам подобається, або ж навіть щось не те зробив – у багатьох людей відразу з’являється відраза та ненависть до цієї людини? Чому ми не можемо, чи не хочемо любити наших ближніх?

Апостол Іван говорив про близьких нам людей. Дуже просто любити дітей, батьків – тих, хто нас любить. Дуже гарні є слова Ісуса відносно цього: «Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?» (Матв.5:46) Митники були поганими людьми, їх майже ніхто не любив, бо вони обдирали людей на гроші. Більшість просто ненавиділа тих митників. Але були ті, хто любив митників через вигоду. Ми, як діти Божі, повинні показувати свою любов до інших не через вигоду, не через нагороду, а через нашу сутність, як дітей Божих. І ця любов має бути і до близьких нам людей, і до не дуже доброзичливих людей, навіть до тих, які причинили нам біль та страждання. Саме таким чином ми маємо показувати, що ми є діти Божі. Саме таким чином маємо показувати, що у наших серцях є світло, а не темрява.

Гарно написав апостол Іван у своєму листі: «Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1Iван.2:11). Іншими словами: нелюбов до когось чи ненависть – осліпляє людину, засліплює очі і така людина не може нормально сприймати цей світ. Така людина знаходиться в темряві. Ви були коли-небудь у темному-темному місці? Ішли по темній та незнайомій вулиці? Це дуже небезпечно. В духовному плані, коли людина знаходиться в духовній темряві – така людина не може рухатися далі, не може духовно рости, не може адекватно оцінювати обставини, не може свідомо розбиратися в інших духовних питання, адже духовна темрява тримає таку людину. Часто ця темрява на стільки входить в життя людини, що не видно просвітлення. Особиста неприязнь до когось заважає працювати, веселитися, радіти, творити і тому подібне. Навіть в церковній діяльності – чиясь особиста до когось буде дуже великою перепоною для розвитку церкви. Якщо ми всі будемо любити лише добрих людей, як же тоді погані люди дізнаються про спасіння? Якщо ми будемо цуратися та недолюблювати грішників (самі вважаючи себе більше святими за інших), як же тоді ті люди дізнаються про святе і праведне життя? і як зможуть змінитися? Ми їм просто шансу не даємо. Якщо ми будемо рішати, кого ми хотіли б бачити у нас у церкві (ту людину треба запросити, бо вона хороша, а ту не можна запрошувати, бо вона мені стільки поганого зробила – нехай мучиться у пеклі) – тоді це не Христова церква, а клуб, закрите товариство.

Не так має бути, якщо ми називаємо себе християнами і кажемо, що Христова любов пробуває у нашому серці. У 4 розділі свого послання апостол Іван добавляє: «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1Iван.4:20) Якщо у нас немає любові до тих, які є поряд з нами і які не такі «досконалі та ідеальні», як ми (себе вважаємо такими), то як ми можемо любити Бога, великого та святого? Нажаль, Бог не розмежовую таку любов, Він не казав людям: «любіть тільки Мене і не звертайте уваги на людей». Людям було би простіше любити тільки Бога. Але Бог говорить про те, що коли в серці є любов – вона буде і до Господа, і до людей. Якщо цієї любові нема – то її нема і до Бога і до наших ближніх. Є тільки один спосіб довести свою любов до Бога – любити людей.

Подивіться на життя Ісуса, на Його відношення до людей, на Його приклад, який Він залишив нам. Як часто Ісусу завдавали болю, як часто Його не хотіли приймати, як часто нехтували Ним Його власний народ, як часто проти Нього помишляли вбивство. В кінці Його життя, Його зрадив найближчий учень, видали на смерть, засудили та стратили. Але, чи читали ви коли-небудь про образи Ісуса? Чи читали, що Ісус ненавидів когось? Чи є хоч одна розповідь, що Ісус хотів помститися? Може є слова, як Ісус затаїв зло на когось, чи недолюблював когось? Можливо, був хтось, кому Ісус не міг пробачити? ЖОДНОГО слова у Біблії про це немає. Його серце було наповнене любов’ю до людей. Любов’ю навіть до найгірших людей, які не заслуговували на цю любов. В Його серці завжди було прощення, благословення та бажання добра для людей. І якщо ми є християнами, якщо любов Христа є в нашому серці, тоді ми повинні поступати так само.
Брати і сестри, ми часто стикаємось з неприємними людьми, вороже налаштованими проти нас, недружелюбними, злими та недобрими. Інколи, а можливо найбільше всього, саме Господь посилає нам таких людей, щоб перевірити нашу віру, щоб випробувати нашу любов. Це дуже легке випробовування, зовсім не таке, яке довелося пережити Аврааму чи Йову з Біблії. Просто простити людину, забути образу, переступити через свій егоїзм, посміхнутися і жити далі. Але ж у багатьох християн це не виходить. І на цьому духовний розвиток людини гальмується, адже вона ніяк не може вийти з темряви. Злоба, не прощення, власний егоїзм, образа, заздрість і ще купа всього, що не дають людині простити та забути. Все це переростає у ненависть до когось, навіть до простої і доброї людини, яка помилково щось зробила не так. Потім ця ненависть розповсюджується далі і переходить на інших людей, бо як же не розказати іншим, яка погана та чи інша людина. Після таких розмов інші також починають недолюблювати чи ненавидіти ту людину, про яку так погано розповідали. Вся ця нелюбов, ненависть і тому подібне може тривати роками. Ось таке у нас християнство, ось така віра.

Але як нам позбутися цього? Як нам навчитися любити людей? Як позбутися образ, ненависті та злоби? Це треба зробити обов’язково, бо інакше дорога до Господа нам закрита. Знову ж таки, апостол Іван пише: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті» (1Iван.3:14). Якщо у людини немає любові – той пробуває у владі смерті !!!

Що нам робити, щоб замість ненависті, злості та образ у наших відносинах з людьми була любов? Нас часто можуть ображати люди, навіть близькі, хтось нам може не подобатися, хтось причиняти біль – ми живемо не серед ідеальних людей. Все це буває, але питання, яке потрібно задати собі – чому я не прощаю таких людей, а заховую в серці образу та ненависть? Перш за все, якщо ви дитина Божа, якщо любов Божа є у вашому серці – тоді у вас має бути сила та мужність простити та не таїти злобу. По друге, згадайте скільки вам було прощено великим Богом, Який заплатив за вас велику ціну вашого спасіння. Ви також не були святі, ви також багато нагрішили, ображали Бога своїм гріховним життям, завдавали болю своїми вчинками, Ісус терпів страшні муки на хресті і за ваші злі поступки. Але Він простив нам. Він не таїть образи. Він не прагне помсти та відплати. Третє, ми, як християни, повинні стремитися до святості та досконалості, приклад якої нам залишив Ісус. Тому, з допомогою Духа Святого, нам потрібно мінятися – міняти наш характер, міняти нашу поведінку, наші слова, наше відношення до інших. Не можна сидіти і нічого не робити, думаючи, що ми і так спасенні. Зміни мають бути, має бути духовний ріст, ми маємо долати ті певні випробовування, які Бог посилає нам у нашому житті.

Давайте просити помочі у цьому Господа, просити Божого втручання у наше життя, просити, щоб Божа любов наповнювала наше серце. Інакше ми і далі будемо жити в темряві та пробувати у владі смерті. Амінь.

http://www.ex.ua/996186284421 – послухати мр3